«Пам’ять — це біль, який не зникає. Але саме вона формує силу нашої нації».
— зі звернення українського військового капелана
Україна щодня виборює своє право на свободу, незалежність і гідність. Історія сучасної боротьби, що розгорнулась у повномасштабній війні після 24 лютого 2022 року, наповнена не лише героїзмом, а й страшними людськими втратами. Серед них — наші Захисники й Захисниці, добровольці, медики, волонтери, а також цивільні особи, які стали жертвами полону, тортур або були страчені без суду і слідства.
Цей біль торкається кожної української родини, кожної громади, кожного з нас. І саме тому ми маємо моральний і національний обов’язок — вшанувати пам’ять загиблих, розповідати про них, не дозволяти стерти або применшити їхній подвиг.
Ціна свободи: історії, що болять
Повномасштабна агресія Російської Федерації проти України призвела до тисяч полонень, страчених і зниклих безвісти. Документально підтверджено численні випадки жорстокого поводження з військовополоненими, психологічного та фізичного тиску, використання тортур. Серед жертв — не лише військові, а й цивільні: волонтери, журналісти, вчителі, медики.
Згадуючи трагедію в Оленівці, де в ніч на 29 липня 2022 року внаслідок навмисного підриву колонії загинуло понад 50 українських військовополонених, ми не можемо мовчати. Ми втрачаємо не просто воїнів — ми втрачаємо людей, що вже перебували під захистом міжнародного права. Їх катували, принижували, знищували — саме тому, що вони залишались вірними Україні.
Хто ці Герої?
Це — наші діти, брати, сестри, батьки. Серед них:
- -Військовослужбовці Збройних Сил України, які героїчно тримали оборону на найгарячіших напрямках;
- -учасники добровольчих формувань, які ще у 2014 році першими стали на захист країни;
- -цивільні медики, які не покинули лікарень навіть під обстрілами;
- -волонтери, які везли гуманітарну допомогу в зону бойових дій;
- -журналісти, які фіксували правду на лінії вогню;
- -цивільні заручники, яких утримували без суду лише за проукраїнську позицію.
Їх поєднує не лише жертовність, а й віра у свободу, людяність і майбутнє незалежної України.
Для чого ми пам’ятаємо?
Вшанування пам’яті полеглих у війні — це не лише акт скорботи. Це:
- -збереження історичної правди: щоб жоден злочин не залишився безкарним;
- -посилення національної єдності: бо тільки в єдності ми — незламні;
- -формування ідентичності: кожен загиблий — це приклад незламного духу, яким зростають нові покоління;
- -підтримка родин загиблих: пам’ятаючи їхніх близьких — ми не даємо цій втраті стати даремною.
Що ми можемо зробити?
Україна сьогодні тримається на двох стовпах: на тих, хто боронить, і на тих, хто пам’ятає. Кожен з нас може внести свою частку у збереження цієї пам’яті:
- -проводити меморіальні заходи у закладах освіти, громадах, установах;
- -створювати Книги Пам’яті у кожному колективі, де є родини загиблих чи постраждалих;
- -розповідати історії — у соцмережах, під час уроків, зустрічей;
- встановлювати пам’ятні дошки і меморіали;
- -підтримувати родини загиблих — морально, матеріально, через добрі справи;
- -виховувати дітей у повазі до Героїв, формувати національну стійкість.
Важливість освіти у вшануванні пам’яті
Навчальні заклади відіграють особливу роль у збереженні пам’яті. Саме тут молодь вперше дізнається про ціну свободи, про трагізм війни і силу духу народу. Проведення уроків мужності, зустрічі з родинами загиблих, хвилини мовчання, перегляд документальних фільмів — усе це формує не просто знання, а громадянську позицію.
Світло, що ніколи не згасає
Усіх, хто загинув у полоні, закатували, розстріляли — ми не просто згадуємо. Ми їх повертаємо до життя через пам’ять, через слова, через вчинки. Їх не знищили. Їх зробили символами спротиву, мужності, вірності.
Кожна свічка, запалена в пам’ять про полеглого, — це вогонь нашої вдячності. Кожен меморіал — це камінь у фундамент нової, вільної України.
Слава полеглим Героям. Вічна пам’ять.
#28липня #ДеньПамʼяті #Азовсталь #Оленівка #Азов#Військовополонені #RussialsATerroristState #StopRussia
#UkraineRemembers#StandWithUkraine #WarCrimes #полонвбиває